Позаду – досвід, попереду – перемога
НАЗАДУ травні 2014 року зі столиці на Донеччину вирушила група на посилення охорони ділянки Луганського прикордонного загону. Основну її частину склав персонал мобільного прикордонного загону, який доповнили військовослужбовці Окремої комендатури охорони і забезпечення, Головного вузла зв’язку, автоматизації та захисту інформації й Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ».
У травні 2014 року зі столиці на Донеччину вирушила група на посилення охорони ділянки Луганського прикордонного загону. Основну її частину склав персонал мобільного прикордонного загону, який доповнили військовослужбовці Окремої комендатури охорони і забезпечення, Головного вузла зв’язку, автоматизації та захисту інформації й Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ».
Більш ніж через місяць усі повернулися живими й практично неушкодженими (лише декількох було поранено). Про героїчне протистояння на відділі прикордонної служби «СтаничноЛуганське» можна було почути практично з усіх ЗМІ. Так, у снайперській «дуелі» прикордонник (до речі, військовослужбовець мобільного прикордонного загону) переміг терориста. Тоді під умілим керівництвом підполковника Кирила Тишкова правоохоронці мужньо відстояли свій підрозділ і відтіснили противника. Повернувшись із зони бойових дій, і герої були небагатослівними, на запитання відповідали коротко. Помітно, що вони пережили багато, причому це були явно не найприємніші моменти їхнього життя.
Зустрічали прикордонників, як і годиться зустрічати справжніх героїв – з усіма почестями. Теплим обіймам із дружинами та дітьми передувала урочиста частина. На той момент перший заступник Директора департаменту охорони державного кордону, а тепер Голова Служби генераллейтенант Віктор Назаренко привітав із успішним поверненням прикордонників та нагородив кожного нагрудними знаками «За мужність в охороні державного кордону» та «Відмінний прикордонник». Трьом військовослужбовцям вручили дострокові звання: полковник – Кирилу Тишкову, старший лейтенант – Миколі Пласі та лейтенант – Володимиру Гриньку. Ті, хто прийшов зустрічати прикордонників, з нетерпінням чекали, коли ж можна буде врешті обійняти коханого чоловіка, люблячого батька чи хорошого товариша.
Начальник групи відділення охорони Адміністрації Держприкордонслужби України Окремої комендатури охорони і забезпечення старший прапорщик Володимир Цілик (на знімку):
– Більше місяця наша група перебувала на Луганщині. Що мені найбільше запам’яталося за цей період? Мабуть, момент, коли я повернувся до рідної домівки, адже тут мене чекали дружина і двоє дітей. Спочатку, як тільки прибули на місце, було страшно, згодом страх минув, якось звиклося. Постійно відчувалося недоброзичливе, я б навіть сказав, вороже ставлення місцевих жителів. Головне в таких умовах – злагодженість всередині підрозділу. З цим у нас все було гаразд. Звичайно, хотілося б більше відчувати підтримку зі сторони. Адже там, де практично немає розуміння місцевого населення, доволі важко морально. Вже 21 рік я служу прикордонником і радий, що сьогодні маю честь захищати рідну землю.