Зоряна команда
НАЗАДВони першими з українських силовиків прийшли в село з миловидною назвою Зоря, що на Донеччині. Ці хлопці поламали всі штампи, які сіє ворожа пропаганда. Прикордонники стали добрими сусідами, захисниками, вони внесли неабиякий вклад у розвиток культурного життя села, патріотичне виховання молоді, та й по господарству чим могли допомагали. Після майже піврічного перебування в зоні АТО прикордонники з Зорі повернулися до рідного Чернівецького прикордонного загону, залишивши по собі лише добру згадку.
Вони першими з українських силовиків прийшли в село з миловидною назвою Зоря, що на Донеччині. Ці хлопці поламали всі штампи, які сіє ворожа пропаганда. Прикордонники стали добрими сусідами, захисниками, вони внесли неабиякий вклад у розвиток культурного життя села, патріотичне виховання молоді, та й по господарству чим могли допомагали. Після майже піврічного перебування в зоні АТО прикордонники з Зорі повернулися до рідного Чернівецького прикордонного загону, залишивши по собі лише добру згадку.
Коли творча група газети «Прикордонник України» прибула на ділянку відповідальності оперативнобойової прикордонної комендатури Чернівецького загону «Зубри», комендант – підполковник Сергій Юрчак – просив його не фотографувати. Керівник підрозділу переймався тим, щоб його фото, не дай Боже, не потрапило до рідних, бо для них його відрядження не було пов’язане з участю в АТО. Так само вчиняли багато колег, аби позбавити своїх найближчих людей від тривалого хвилювання.
І хоча Сергій Іванович характеризував свою ділянку відповідальності доволі спокійною, однак півроку, проведені на Донеччині, були точно не курортом. Скажімо, того дня, коли наша творча група працювала в підрозділі, в Зорю повернувся наряд, який потрапив під обстріл зі стрілецької зброї та мінометів. Тоді прикордонники прийняли бій і дали ворогу трішки прочуханки.
Один із учасників бою, старший солдат Роман Маник тоді розповів, що їхня група виїхала в район міста Чермалик.
– Завдання було – убезпечити цивільних від нерозірваних сепаратистських мінометних снарядів. Поряд гралися діти, – наголосив Роман.
Цивільних евакуювали, а старший наряду, він же сапер, з групою бойового прикриття відправився до небезпечних боєприпасів. По ньому з протилежного берега Павлопільського водосховища ворог відкрив вогонь з автоматів і кулеметів Калашникова.
Роман на бронемобілі «Кугуар» рушив на прикриття побратимів. Його товариш вогнем з кулемета ДШК «поливав свинцем» позиції терористичних сил. Завчасно виставлений спостерігач з біноклем чітко корегував вогонь по вогневих позиціях і місцях найбільшої концентрації бойовиків. Завдяки таким діям вся група без втрат змогла вийти зпід ворожого вогню. Уже вслід «Кугуару» противник почав класти мінометні снаряди. На щастя, безрезультатно.
Попри обстріл, прикордонники своє завдання виконали – знешкодили три міни, які не розірвалися.
Село Зоря розташоване за якихось 18 кілометрів від лінії зіткнення. Тут проходила важка військова техніка, було чути гул і вибухи снарядів, які добряче налякали місцеве населення. Тому коли в селі першими з військових формувань зупинилися прикордонники Чернівецького загону, їх зустріли насторожено.
Щоб уникнути зайвих домислів в першу чергу у місцевій школі було проведено загальні збори села, куди запросили керівництво прикордонної комендатури. З того моменту місцеві мешканці вже з більшим розумінням сприймали прикордонників і інших військових, які тут з’являлися.
Село теж почало підтримувати нових сусідів: розмістили, як змогли, посприяли в гігієнічнопобутових питаннях (можливості постригтися, помитися, попрати речі). Деякі селяни навіть почали товаришувати з військовими. Крім того, з допомогою прикордонників у селі гасилися спалахи паніки.
– Хтось десь необережно пустив слово, а це ж радіо місцеве, і пішлопоїхало, що нас будуть бомбити, куди нам ховатися. Разом заспокоїли, – ділиться пережитим голова сільради.
Наявність військовослужбовців із західної України сприяла і культурному обміну. Проводилися різні концерти, новорічноріздвяні заходи тощо. А особливо в Зорі запам’ятався приїзд творчого колективу з Івано-Франківщини.
– Приїжджали до нас артисти з Коломиї – діти. З ними в команді були і сільські голови, і вчителі, – розповідає Надія Сергіївна. – Ми зібрали всіх у клубі, артисти виступали в національних костюмах, грали на народних інструментах. Вони нам таке свято влаштували, що плакали ми, плакали хлопці, які служать тут, які згадали своїх дітей і свої сім’ї.
Наша школа й садок теж концерт підготували, щоб всі відчували: ми – одна єдина родина, ми – одна неподільна Україна і всі прагнемо миру і добра, щоб повернутися до нормального мирного життя, бо роботи зараз, особливо на Донбасі, ще дуже багато, – емоційно підсумувала нашу розмову сільський голова Зорі Надія Лапенко.